Митрополит Олександр: Захарченко і Новінський мені cказали: “У тебе є два тижні, щоб обрати предстоятелем Антонія”

Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський, вікарій Київської митрополії Олександр (Драбинко)  glavcom.ua

Президент Віктор Янукович хотів бачити на чолі церкви митрополита Антонія. А Захарченку були дані доручення всіляко сприяти цьому.

8 червня представники УПЦ КП і УАПЦ під час спільного засідання Комісії для ведення діалогу домовилися до кінця цього місяця визначитися з проведенням Об’єднавчого Собору. Примітно, що під час переговорів церковників, які відбувалися у Михайлівському золотоверхому монастирі, в якості спостерігачів були присутніми представники Вселенського патріарха Варфоломея — єпископ УПЦ в Канаді Іларіон та єпископ УПЦ в США Даниїл. Цей факт, за задумом, мав надати більшої легітимності процесу об'єднання церков в Україні.

Натомість в УПЦ Московського патріархату воліють не сприймати серйозно об’єднавчі потуги УПЦ КП і УАПЦ, вважаючи ці церкви неканонічним.

У другій частині інтерв’ю “Главкому” митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський, вікарій Київської митрополії Олександр (Драбинко) розповів, на яких умовах можливе церковне єднання в Україні, чому УПЦ (МП) з одного боку виступає за єдину Україну, з іншого не поспішає карати священнослужителів-сепаратистів. Митрполит також розказав про хід кримінальної справи про доведення до смерті Блаженнішого митрополита Володимира.

Чи відповідає дійсності про те, що начебто усіх архієреїв з так званого “проукраїнського крила” УПЦ МП наприкінці листопада викликали до Москви, де нібито патріарх Кирило мав ініціювати церковний суд над рівненськими архієреями (церковні діячі виступили за єдність Української помісної православної церкви, засудили Росію як агресора) за самоуправство. Вас чи ваших колег викликали до Москви у ці дні?

Так, я читав про це. Не думаю, що таке було. Такі дії викликали би ще більший спротив у Церкві.

Цей скандал у Рівному передував нещодавній гучній задля створення єдиної церкви. На яких умовах УПЦ МП могла би включитися в об’єднавчий процес?

На сьогоднішній день — ні на яких. Це виходить із позиції Предстоятеля: “Если идет речь о воссоединении, то здесь наша позиція такая: у нас двери открыты, мы не имеем права их закрывать, но эти двери являються дверями покаяния”. Умови існують одні — це покаяння “розкольників”, як їх називають, і повернення їх до Московського патріархату, в лоно тієї Церкви, яку ми маємо на сьогодні, тобто УПЦ (МП). Ніякого діалогу, отже, бути не може. Однак умова об'єднання УПЦ (МП) з УПЦ КП — це набуття помісного статусу об’єднаної Української Церкви, до чого УПЦ (МП) на сьогоднішній день, судячи з усього, не готова. Свого часу при митрополиті Володимирі було започатковано підготовку для діалогу, відбулося декілька засідань. Питання подолання церковних розколів тоді обговорювалося. Працювала очолювана митрополитом Володимиром комісія Міжсоборної присутності Помісного Собору РПЦ з питань подолання розколів. Відносини з представниками неканонічних церков були дружні. Ми збиралися на різних заходах, неофіційно спілкувалися. Була знівельована пристрасність, дратівливість по відношенню одне до одного. Наступним етапом мав би бути стіл переговорів і пошук шляхів єдності, вирішення питання розділення. У нас же і в державі є таке розділення, є різні менталітети, є різні соціокультурні прошарки. Автокефальний рух виник на Західній Україні в кінці 80-х років. Він фактично поширився на всю Україну, він нікуди вже не подінеться. Це треба сприймати як реальність. В такому напрямку слід шукати вирішення проблеми. Хоч хтось в УПЦ (МП) тоді говорив про подолання розколу. Сьогодні про це мовчать.

У тому, що діалог припинився, є воля митрополита Онуфрія?

Я проти того, щоб звалювати усю відповідальність на одну людину. Так, безумовно, позиція Предстоятеля з цього питання дуже важлива. Але канонічний лад Церкви передбачає соборність, передбачає можливість дискусій та спільного пошуку оптимального рішення. Не треба в усьому звинувачувати Главу Церкви. Це — спільна відповідальність нашого єпископату. Разом з тим ні для кого не секрет і позиція Блаженнішого Митрополита Онуфрія. Свого часу Митрополит Онуфрій сказав: “Я убежден, что у нас нет никаких духовных аргументов в пользу того, чтобы отсоединяться от Московского патриархата”. З тих пір позиція не змінювалася.

Блаженніший митрополит Володимир був великим прихильником об'єднання православ’я в Україні. А що нині робить УПЦ МП для цього об'єднання?

Я не знаю. Я знаю тільки, що вона повинна робити. Потрібно повернутися до того стану, коли цей діалог було започатковано. Ухвалити для себе таке рішення і сісти за стіл переговорів. Просто поставити одне одному запитання, хто у чому винен і як це питання вирішити. А таких зустрічей я не бачу.

Чому?

Це питання не до мене. Я вже рік, як не секретар Предстоятеля.

А ви ставили це питання митрополиту Онуфрію?

Ні, не ставив, але знаю відповідь. Моє кредо — це відновлення Православної України. Мене не цікавить статус, на базі якого це відбудеться. Чи це буде помісний статус, чи будь-який інший. Мене цікавить одне, аби у нас врешті-решт припинився розкол. Давайте розпочинати діалог. І, врешті-решт, оберемо той варіант, який буде оптимальним, який зможе реально об’єднати розділену Українську Церкву. За бездіяльність карає історія і Бог.

Така непоступливість — це позиція митрополита Онуфрія, чи, вато визнати, що це наслідок тиску Москви?

Не можу цього стверджувати. Проте знаю інше — як можна вийти з цієї ситуації, як перестати боятися діалогу. Ми маємо стати на церковний ґрунт. Нам варто згадати слова Духовного заповіту Блаженнішого Митрополита Володимира: не можна абсолютизувати значення автокефалії, але не можна і сприймати автокефалію як загрозу загальноцерковній єдності. Адже всі Помісні Церкви перебувають у молитовному та євхаристичному спілкуванні. По суті — це не різні Церкви. Це — одна Православна Церква у різних країнах.

Чи поділяє верхівка церкви позицію митрополита Онуфрія, чи виправдав він надії, які на нього покладалися?

Обираючи Митрополита Онуфрія, архієреї голосували скоріше не за його умовно-політичну платформу, а за його особистість — за ченця, молитовника, людину невладолюбну, терпиму.

Сьогодні у суспільства чимало питань до нинішнього Блаженнішого. Але ми живемо у надзвичайних умовах, в умовах війни. Тому, критикам Блаженнішого варто пам’ятати про чинник війни… Я взагалі проти огульного засудження. Подібний досвід ми вже мали за радянських часів, коли радянські письменники писали, що не читали “Архіпелаг Гулаг”, але засуджують Солженіцина. Митрополит Онуфрій потрапив у дуже відповідальну і дуже складну історичну ситуацію. Напевно, ви вже зрозуміли, що я маю право в силу свого виховання і сформованого світогляду не поділяти певних його поглядів на суспільно-політичне життя. Але я закликаю українське суспільство до діалогу з Предстоятелем. Не потрібно будувати мури між суспільством та Предстоятелем УПЦ (МП). Потрібна якимось чином доносити до нього свою позицію, свій біль, свої сподівання.

А що ви особисто думаєте про митрополита Онуфрія та його позицію ?

Я митрополита Онуфрія давно знаю. Яким він був, таким він є, таким він, думаю, і залишиться. Це стабільність, для мене його поведінка — не новина. Погано це чи ні, залежить від обставин. Сам по собі він чудова людина, він дає дуже гарні духовні поради.

Мені переказали одну історію. Хтось прийшов до Блаженнішого і почав говорити про мене не вельми приємні речи, вимагати, щоб Блаженніший усунув мене від активного церковного життя. А Блаженніший відповів: я за нього молюся. Ви знаєте, це — відповідь справді віруючої людини. Якщо нам щось не подобається, то ми маємо, перш за все, молитися за ближнього. “Покарати”, “розжалувати у солдати”, “заборонити писати та малювати” — ми століттями жили у межах цієї поліцейської моралі. Але це логіка Вавилону, логіка комуни, але не Церкви. Церква — це не політична партія. Тут інші закони. Тут має бути інше ставлення до людини, до її свободи, до її поглядів.

УПЦ (МП) на сьогодні — це люди з різними поглядами. У нашому єпископаті є певні панівні настрої, певні панівні тенденції. Але Церква — це не лише єпископат, це не приватна власність єпископату. Основа Церкви — це Євхаристія. Це місце та подія, де зібрана повнота Церкви — єпископ, пресвитеріум та народ Божий. Чому я про це згадав? Я хочу ще раз підкреслити — ми не маємо морального права психологічно відокремлюватися від народу, серед якого живемо. Ми маємо дослухатися до думки народу, до думки суспільства. Блаженніший — людина молитви, посту, усамітнення. Але завдання Предстоятеля — стати вищим за свою природу, вищим за свої погляди, вищим за свій психологічний тип.

Вас, протоієрея Георгія Коваленка, називають проукраїнським крилом в УПЦ. Наскільки воно велике, хто ще з єпископів поділяє вашу позицію?