Володимир Парасюк: Я не брав гроші ні в Коломойського, ні в Корбана, і до партії УКРОП ніякого стосунку не маю

Володимир Парасюк: Я не брав гроші ні в Коломойського, ні в Корбана, і до партії «УКРОП» ніякого стосунку не маю

Перше, про що я домовилася, зайшовши до його кабінету і запримітивши кілька пляшок з мінералкою – що мене не будуть обливати водою у разі, якщо мої питання не сподобаються співбесіднику.

«Не переживайте, вже й так маю дев’ять кримінальних справ», — заспокоїв господар кабінету. Отримавши такі гарантії, я й почала розмову із екс-символом Майдану, а сьогодні — позафракційним народним депутатом Володимиром Парасюком.

— Володимире, дозвольте мені зацитувати ваше інтерв’ю, датоване лютим 2014-го: «У мене амбіційних планів нема. Якщо зараз в державі сформується все правильно, так, як має бути, і політики усвідомлять свою відповідальність перед нами, то я не збираюся туди лізти і когось там ворушити, показувати свої амбіції. Я просто повернуся до свого звичного життя… Країна сьогодні в дуже складній ситуації і треба долучатися далі до боротьби. Я хочу всі сили зосередити на тому. Я ліпше цей час спрямую в правильне русло. І допоможу Україні». Ви, все-таки, «полізли» у політику, говорячи вашими ж словами. Чим, як ви вважаєте, ви «допомогли» Україні, як обіцяли два роки тому?

— Ви хочете почути від мене відповідь як від народного депутата, чи як від Володимира Парасюка?

— Як від громадянина цієї країни. Я кажу без пафосу.

— Та я ненавиджу пафос.

— Це чудово. Бо я теж.

— Давайте так. Будемо чесні. (пауза) У першу чергу, я не хочу, щоб ви мене трактували так, що я бігаю за рейтингом, чи хочу комусь сподобатися. Я цього просто ненавиджу. От вам реально щиро кажу. Я розумію, що в деяких людей  інколи викликаю… (задумується) ну, не знаю… якісь неприємні емоції. Так, як це.

Звичайно, це не сприйняло багато людей. Багато критиків було. І не тільки від українських громадян, а й закордонних. Але я хотів показати, в першу чергу, хто у нас працює (в правоохоронних органах – МИР).  Бо за цілий рік часу, що я працюю у тому комітеті (комітет ВР з питань запобігання і протидії корупції – МИР), я надаю факти, а на мене ніхто не звертає уваги. Я пишу 61 законопроект, із яких вісім стають законами.

— Серйозно?

— Ну так це ж нікому не цікаво. От я вам покажу (заходить на свою сторінку на офіційному сайті ВР). Всі чомусь бачать електронну реєстрацію (за даними реєстрації депутата за допомогою електронної системи видно, що Володимир Парасюк на пленарних засіданнях був присутній — 63, відсутній — 84 рази — МИР). Але вони не бачать моєї письмової реєстрації. На електронну я просто фізично не встигаю.

По одній простій причині – перед входом до парламенту завжди стоять журналісти, яким потрібно щось прокоментувати. Тому я там на одну — дві хвилини запізнююсь. Далі. Оце мої закони. Шістдесят один закон. Можете їх проаналізувати. Чесно вам скажу – це є великий показник. Я цим не хвастаюсь.

Я побудував команду з молодих людей, які ніколи не були в політиці, які ніколи не мали досвіду законотворчої діяльності. Я зібрав їх у Львові. Я зробив там офіс. Запрошую вас до нього — він відкритий для всіх людей. Коли я буваю у Львові – я там сиджу. Тобто, ми працюємо. Як народний депутат, я виконую усі обов’язки. Тільки моїй країні це нецікаво.

А знаєте, чому нецікаво? Бо тут ніхто не звик жити по закону. І моя ціль, повірте, це не влада. Я ніколи в житті за цією владою бігти не буду. І на всіх ефірах, на всіх телеканалах казав: «Такі депутати, як я, країні непотрібні». Це не депутати, це не політики. Ми є вимога часу. От таке життя. Зараз ми потрібні для того, щоб не дати можливості відновити стару систему. От вона тріснула зараз, ця стіна. І з одного боку цю тріщину латають і хочуть заклеїти. А з другого боку – такі як ми (не знаю як назвати – постмайданівські депутати, чи революціонери, чи розбишаки – називайте як хочете) не даємо цю тріщину залатати.

— У вас це виходить?

— Звичайно, що виходить. Вибачте, от вам скільки років? Ви голосували за Кучму?

— Я за нього не голосувала.

— Ваше покоління. За Кравчука. За Кучму два рази. За Ющенка. Я ще пішки під столом ходив. І це питання я задаю батькам: «Ви мені Україну лишили яку? З війною, з корупцією. А потім ще кажете – іди міняй, молодий!»

Тому, повертаючись до питання, чи я щось зробив за ці два роки – ці процеси відбуваються. Вони є невідворотними. І ми є їх двигуном – Лещенко, який сидить тут поряд, Заліщук, Гопко, Соболєв, хто там ще є? Євтушок з «Батькіщини». Ми різні. Але ми є тим механізмом, який тягне Україну до правильних речей.

— А ви переконані, що «молоді» депутати не піддаються спокусам, які очікують їх в політиці? Чи існують якісь запобіжники?

— Я знаю, що піддаються. А знаєте чому? Тому що наше суспільство убоге. Тому багато хто використовує політичну кар’єру для власного збагачення. А ви говорите за запобіжники. Та їх нема і ніколи в житті не буде. Бо це залежить від кожної людини.

Але я вам щиро кажу, що я роблю помилки. І їх дуже  багато, цих помилок. Я ще дуже багато чого не знаю.

— Гаразд. Ви кажете, що ви політик тимчасовий, перехідний, так би мовити. Але все ж, де гарантії, що ви і такі як ви – не станете клонами ваших попередників? Де гарантії?

— Ну, ви задаєте дуже філософські запитання.

— Ніякої філософії, повірте. Ось вам приклад. Як розповіли деякі  джерела, яким я не маю причин не вірити, дружина депутата Єгора Соболєва – Марічка Падалко отримує на телеканалі «1+1» зарплату в 20 тисяч доларів. На ваш погляд, це не схоже на підкуп депутата Соболєва  з боку акціонерів цього телеканалу?

— Ну, це питання не до мене. Запитайте у Єгора.

— Обов’язково запитаю, коли буде така можливість.

— Але що ми обговорюємо в кулуарах? Ми обговорюємо якісь чвари. Але стратегії якоїсь, бачення розвитку країни у нас немає! А журналісти підходять і питають: «А що Кононенко таке зробив Айварасу?» Народ! Та це хіба цікаво?

А їхні стосунки мене загалі не цікавлять. От таке наше життя – людям розповідають про якісь внутрішні чвари. Я не буду коментувати про Соболєва і прошу вас не давати то, бо то є жовтизна. Якщо ви хочете дізнатися, чи то є якоюсь преференцією від Коломойського, будь ласка, розслідуйте.

 — Я привела це як приклад асиміляції політиків із тим середовищем, в якому вони існують. На жаль. І ми ходимо по колу. Бо народ кожного разу обирає популістів.

— Ну, давайте умремо.

— О, Господи. Не треба. Вже й так багато смертей довкола.

— Скажіть мені, будь ласка, завтра з’явиться партія, яка фінансується не олігархами?

 — Завтра ні.

— Добре, навіть якщо вона з’явиться, ми знайдемо для неї двадцять тисяч чесних, порядних людей, які не йдуть до влади заради власних амбіцій?

— Очевидно, ні.

— Точно ні, я вам скажу. Має відбутися процес, який зветься «еволюція». А наше суспільство поки що послуговується не еволюційним, а революційним методом. А в той період, який ми зараз проживаємо – ми лише закладаємо фундамент того суспільства, в якому партії будуть створюватися не олігархами.

 — Ви в це вірите?

— Та якби я не вірив, то мене вже тут не було. Послухайте, мені після Майдану запропонували дуже хороше місце за кордоном. Навчання. Було дуже багато хороших пропозицій. Казали: будеш просто героєм. Будеш писати книжки, будуть тобою захоплюватися, і будеш мати багато грошей. Я відмовився.

— Чому?

— Ну бо тому, що мене батьки не так виховали. Але це питання вже зовсім інше.

Бо я розумію, що є довіра людська, її треба у щось конвертувати. Конвертувати її в гроші? Ну то в нашій країні таке робиться вже 25 років. А я її конвертував у боротьбу. Правильна ця боротьба, неправильна — побачимо через рік чи через п’ять. Я бачу, що вона правильна.

— Гаразд, давайте трішки змінимо тему. Що, на ваш погляд, нам робити з Донбасом? Віддати?

— Ніколи в житті.

І таке саме вирішення конфлікту я бачу й по Криму.

Повірте, через 50 років на Донбасі будуть жити українські патріоти.

— Як людина, яка воювала рік в АТО, скажіть, якби була політична воля нашої влади, цю війну можна було би закінчити нашою перемогою?

— Її можна було би закінчити разів десять.

Коли лише починався цей сепаратистський шабаш, у нас була необхідна кількість відповідних підрозділів, які були готові «зачистити» цей Донбас, ще коли не було регулярної армії. Я стояв за 15 кілометрів від Донецька. Із хлопцями з кіровоградського спецназу. У нас було дві БПМ і чоловік тридцять особового складу їхніх, і наші там були. І їхній командир говорив: «Віддайте нам команду і ми зараз половину Донецька ось цими БМП і нашими тридцятьма людьми «зачистимо». Коли ми під’їхали ближче до Донецька, вже впритул до їхніх блокпостів, там стояли алкаші і наркомани. Там взагалі не було кого «зачищати». І таких ситуацій було дуже багато. Звільнення Слов’янська і Краматорська. Було велике бажання перемоги. Дали би команду – і ми би перемогли. Не «зачистили», а перемогли. А потім стався Іловайськ – переломний момент у війні, коли зайшли російські регулярні війська. Однак ми чомусь не застосовували авіацію. Тобто, не було волі до перемоги. Бажання не було.

Не говориться про Липецьк цей нещасний. У нього тотальні бізнес-стосунки з Росією. Завжди були. У нього там партнери, друзі. У нього з ними прекрасні стосунки. Розумієте?

— Тобто, ви стверджуєте, що на одну шальку терезів Порошенко поклав свій бізнес, а на іншу – Україну. Так виходить?

— Він поклав не бізнес, він поклав своє особисте існування.

— Звідки у вас такі дивовижні припущення?

— Бо йому доводиться грати на два фронти. Утримувати симпатії українців своєю проукраїнською риторикою, а з іншого боку – проводити кулуарні переговори з Путіним. Це дуже тяжко. Він так довго не витримає.

Порошенко розуміє, що опинився в патовій ситуації.

Хто взагалі ти такий, щоб узурпувати в своїх руках всю владу? У нас парламентсько-президентська форма правління! Ти що — імператор, чи що?

 — Але ж мета – це не усунення Порошенка від влади.

— Хочете я вам один секрет відкрию? От ви прийшли до мене інтерв’ю брати. І я вам кажу – після Майдану Україна була чистим листом. Усіх цих яценюків, турчинових ми могли просто, отак, взяти і повимітати. Бо тоді була просто анархія. І в той момент, зайшовши у Верховну Раду і усіх розігнавши, чи розстрілявши – хто як хотів — ми могли отримати справжню хунту.

Але я що, не розумів наслідки того всього? Ви мені скажіть — хто б тоді, після Майдану, міг підняти булаву і сказати: «Я – гетьман!» Ану скажіть мені!  От я би встав і сказав: «Я гетьман!». А Ярош мені каже: «Чуєш, а чого це ти гетьман? Я теж гетьман!» А у Львові Садовий сказав би: «Я гетьман!» А у Рівному чи в Миколаєві, ще хтось… Я розумів, що залишилися уламки якоїсь управлінської гілки, яку треба зберегти. Бо ми б могли відкинутися в палеоліт якийсь, вибачте за слово, бігали б із палицями і били один одного. Європа би сказала: «Та ви там взагалі подуріли, чи що?»

Я розумів, що моїй країні потрібні управлінці. Хоча розумів і те, що ми до влади привели корупціонерів і хабарників. Але хабарники і корупціонери не є безсмертними. Це тимчасові люди.

— Але ціну країна платить дуже високу, поки еволюційним шляхом ми позбудимося цих «тимчасових».

— Добре, я воював.

Питання в іншому — хто у цій країні скаже, що він «директор»?

— Той, хто готовий взяти усю відповідність.

— А скажіть, чому його маю слухати?

— Добре, яке ваше бачення найближчих перспектив для цієї країни?

— Я ж вам на початку сказав: проблема не в політиках, а в людях, які вибирають цих політиків.

— І ми її програємо?

— Ні! Хто сказав? Ну от син продавщиці і водія потрапив парламент? А колись це було ЗАТ «Верховна Рада», де все вирішувалися ось так (клацає пальцями).

— Однак під час голосування по Клюєву вас чомусь не було на своєму робочому місці (як відомо, на засіданні у четвер, 28 січня, депутати Верховної Ради голосували тричі, щоб ухвалити рішення стосовно притягнення Сергія Клюєва до кримінальної відповідальності. Володимира Парасюка в той момент не було в сесійній залі – МИР)

— Та тому що я пішов спілкуватися по людях! А брати участь у тому цирку… Я не клоун. Ви того урода притягнули до відповідальності, тільки не заарештували! Що воно змінить? Сказати: «Я молодець, я дав згоду на притягнення Клюєва! Дівчата, стеліться барвінком переді мною». Що арештували? Повітря?

«Скотиняки», як каже Ляшко.

— До речі, які у вас стосунки із Ляшком?

— Хороші стосунки.

 — У вас взагалі є політичні конкуренти в парламенті?

— Я не задумувався над тим. Я ще раз кажу.

І я самоліквідуюсь. Мене там не буде. Оце моя основна ціль. Навіть ціною любові чи ненависті людей. Мені все рівно. А конкуренти… Кому мені там заздрити? Таким самим убогим, як я? Бо політик, в уявленні нашого суспільства, це найбільше зло.

— Ви вже готуєтесь до позачергових виборів?

— Ні.

— Ну ви хоч в курсі, що у нас в жовтні будуть перевибори до парламенту?

— Та тому, що мені вже набридло усі ці ярлики – «людина Коломойського». От скажіть, хто це такі — люди Коломойського?

— Це люди, які знаходяться у Коломойського на утриманні – на фінансовому, наприклад, чи політичному.

— Ну добре, я бачився з Коломойським один чи два рази за все життя. І я голосував за закон про акціонерні товариства.
(як відомо, у червні минулого року Рада прийняла закон про акціонерні товариства, що позбавив Коломойського контролю над «Укрнафтою» — МИР). І я заходив до них у офіс і сміливо говорив: «Я проголосував «за»

Давайте говорити начистоту. Можете виключити диктофон. Ви вважаєте, що я людина Коломойського?

— Ну, я вам свічку не тримала.

— Кажіть конкретно: так чи ні!

— Тоді — так.

— От скажіть мені будь ласка. Ви людина з життєвим досвідом, досвідчений журналіст. Хіба з такого оточення когось можуть взагалі кудись відпустити?

Знаєте, що я вам скажу? У таких «організаціях» вхід коштує гривню. А знаєте, скільки коштує вихід? Сто гривень. Ну, щоб ви розуміли. Може, було бажання постояти збоку і подивитися. Не більше.

Одного ранку до мене подзвонив Філатов і каже: «Ми в Луцьку представляємо якогось там мера, ти можеш приїхати?» А я йому відповів: «Я вам що – конферансьє, що маю когось представляти? Я сплю і буду спати далі». І поклав трубку. А якби я – як ви кажете — був би людиною Коломойського, я би встав, зібрався і поїхав би в Луцьк, представляти там людину Палиці, який йшов там на мери.

Так само по судах Корбана. От поки ми зараз із вами говоримо, проходить засідання Апеляційного суду. Якби я був людиною Коломойського, то я мусив би бути там.

Я хочу розвінчати усі ці міфи.

— Так розвінчуйте, я вам даю таку можливість!

— Добре.

Ніякого стосунку до партії «УКРОП» я не маю. І впливу на мене вони теж не мають ніякого.

А вся ваша «аналітика», всі ваші здогадки  — то є пустий нуль. То ваша жовтизна, якою ви вмієте дома на диванах займатися. А так не є, як ви собі придумали, шановні політологи, соціологи, ідеологи і решта.

Кажу вам так як є.

— Тобто, ви готові очолити якийсь новий проект?

-Звичайно.

— Ви в пошуку інвесторів?

 — А іншого варіанту нема.

— Є!

— Який?

— Малий та середній бізнес.

— На сьогодні це утопія. І ви ж сам тільки що казали, що створити нормальну партію без фінансової участі якогось олігарха неможливо.

— Так тому їх, нормальних партій, сьогодні і нема!

— До речі, а в проект Саакашвілі ви би погодились увійти?

— Я не знаю, а що, він збирається кудись із ним іти?

— …

— Та я пожартував. Не знаю.

Повірте, країні потрібен дуже малесенький старт, який запустить величезний механізм. Знаєте, що? Прем’єр з технократичним урядом. А все інше — пусті слова…

— Про Саакашвілі на посаді прем’єра — теж пусті слова, тому що своє подальше прем’єрство Яценюк уже погодив з Банковою.

— Бачите, як ви вмієте виривати слова з контексту. Я сказав, «я би хотів», а не «він там буде».

— Давайте без «би». Саакашвілі буде прем’єром?

— Ні.

— Тому що…

— Тому що парламент відразу ж «розлетиться» і будуть нові вибори. Я ті всі моделі вже давно спрогнозував, навіщо їх обговорювати?

— Тому що люди хочуть знати, як їм далі жити! І чи виживуть вони взагалі найближчим часом!

— Я їм скажу. Все дуже просто. Треба стати перед дзеркалом і запитати у самого себе: чи я готовий дотримуватися законів. У всьому. У найдрібнішому. Перестати плювати на тротуар. Перестати совати лікарці шоколадочку і збирати сто гривень викладачеві на залік. Навчіться цього! І коли ви цього навчитесь, ви отримаєте повне право питати з політиків, вимагати від них кришталево чесного життя. А у нас — дав тому, дав іншому, а потім голосно кричить: «У нас політики — корупціонери!»

— А як ви ставитеся до проекту Вакарчука?

— Позитивно! Я буду за нього голосувати. Це буде найкращий варіант. Я завжди казав, що кращим президентом був би Ярош, а не Порошенко. Є певна група людей, яких, як шафові фігури, роками переставляють на одній шаховій дошці. Десь із часів Кучми. Порошенко, Луценко, Юля Володимирівна.  А треба їх усіх поскладати гарно у ту шахову скриньку і дістати зовсім іншу – із абсолютно новими фігурами. І Вакарчук те зможе зробити.

— А ви би пішли у його проект?

— Вже би пішов! Скажіть, де записують.